#вірші , надиктовані підсвідомістю.
***
Його голос лоскоче шрами, його слова
лишають по сóбі кисло-лимонний смак.
Його губи на колір рожевих сухих троянд.
Я знаю його коханок, як кожну зі свóїх вад.
Його погляд лягає на серце, як на траву сніги.
Він дарує мені трохи ніжності, мов віддає борги,
Зашпиляє душу розірвану, наче пальто старе.
Там, де варто поставити кому, він вічно ставить тире.
Минуле у нього чорне, у ньому достатньо див,
Не стерти його із пам'яті, не змити його сліди.
Совість гризе йому шкіру, царапає кігтями гострими,
А я чекаю його, як воскресіння Господа.
Він блудить вночі вокзалом зимовим і нетверезим
Кидає собі курити, допоки знову не змерзне,
Правдою і обманом з душі вириває страх,
А я вірю йому, як паломники у Христа.
Він каже каже, що всі продажні: політики чи повії, Знімає печаль із губ, смуток на кінчику вії Я боюсь його, як гріха, тримаюся, ніби посту. Буває така любов, яка вимагає помсти.
________________________
***
Насправді справжня біда починається на літеру "л" або "к",
Відтоді, як нестерпно бракує погляду того юнака.
Відколи ховаєш страх, наче зброю на блок-постах.
З тих пір, як вивчаєш напам'ять коми в його листах.
Відколи слова його, мов заповітна жива вода,
Яку він тобі безкорисно до рук подав.
З часу, як лікуєш кожну із завданих ран,
Не знаючи в кого вірить він, читаєш Біблію і Коран.
Відколи тямиш, що любов - то та ж-бо хвороба мозку, Бо відсутність слів обпікає зап'ястя воском, Бо чуєш голос його за сотні кілометрів і зпросоння. Відколи лінія життя твого біжить по його долоні .
_________________
***
У день, коли покаються вбивці, замовкнуть свідки,
він знову питатиме: '"Хто ти і звідки?"
Як вернеться до тебе в осінній печалі й золі,
задля Бога згадай,як його голос тобі болів.
Хай не збагне він, як вовком виє пам'ять.
Най його Бог вбереже, а нечисті уб'ють і спалять.
Від відсутності твого ніжно-тремтячого дотику (що діє на нього, як діють міцні наркотики) йому душу кидатиме у гарячку, болітимуть губи , а коли він питатиме, чи ти його любиш, нехай Бог сховає тебе від болю, немов у броні і дасть тобі сили і мужності збрехати й сказати: "ні.''
____________________________
***
Світ збожеволіє, почне забирати у нас борги,
коли розплата настане за наші втіхи земні, гріхи,
коли навіть Буда від люті проснеться й прийме Іслам,
і кожен стане на бісову сторону зла,
Вона скаже : "Лиш повір мені, не лякайся, мій верше.
Коли смерть оголошує гру, переможець не прийде першим".
Не омити пролиту кров свіжою безневинною кров'ю,
кожну із його ран вона завдала йому і вона ж загоїть.
Він же вивчав її, як невідомі нікому, забуті знаки,
а в ньому були всі риси покинутого собаки,
як не враховувати вірності і просто її забути,
та вона слухала його, коли й не хотіла нікого чути.
Світ збожеволів, любов їм зімкнулась кільцем на шиї, ревнощі в горлі болять, шкрябаються і ниють, та то, певно, світ з'їхав з глузду, і Бог ся розважив. Разом кипіли від люті, а відстань палила заживо.
_______________________
***
Її погляд з відтінком зневіри забарвлює райдужку ока,
ти рахуєш кожен із її тихих, насправді байдужих кроків,
Вимірюєш відстань до неї люттю, образою, автотрасами,
"іn vino veratas" -кажеш, намагаючись забути і згаснути.
Знімаєш вночі шовк дорогий з холодних дешевих плечей,
заліковуєш чужими, сухими вустами удари її очей,
У чужих обіймах задихаєшся, а мурахи говорять її сопрано
і лишають по собі переломи й відкриті криваві рани.
І поки вона ніяково і ніжно цілує у вилиці щоразу іншого, ділиться з ними теплом, коньяком і, зрештою, ліжком, ти, брате, дихай, брате, дихай, чуєш, змирися, мій верше. Ти у неї вже сотий у списку, а вона у тебе назавжди перша.
___________________
Comments