не нові, але понадчасові #вірші
***
Коли кожна з них закривала двері твоєї квартири,
ти всоте думав: "цій бракує наївності, іншій - віри"
Коли кожна з них поверталась - "забувала якісь дрібниці",
Ти вже не пам'ятав їхні голоси, дотики, тим паче, лиця.
Як кожна помічала на сорочці неодмінну чужу помаду,
Всоте чув істеричне: "Якого біса ти мені зрадив?"
Ти викидав кожну з них, як старі шкільні зошити,
Як листи їхні зіжмакані, пошарпану куртку зношену.
Палив постіль, що пахла їхньою дешевою шкірою.
Тихо повторював: "У любов лиш невігласи вірують",
Ти так впевнено галасив, що любов - це ознака вірусу,
А віднині щоночі молишся, щоб її серце для тебе билося.
Бо квартира стрічає брудом брехні і звичною сирістю, Ти надієшся щовечора, щоб вона тобі хоч наснилася, Щоб розривала і зцілювала стилетом чи стилосом, Проросла в серці тугою і болем смертельним виросла.
_______________
***
Любові бояться прозаїки, поетам - усе одно.
Підкрадається тихіше протягу, лізе через вікно,
Лягає тихіше сльози на кінчику бляклої вії.
Услід тобі кричать гордо: "Любов - дорога повія''.
Тримає в руках спокій, як руки старого мольфара
стискають у кулаці водоспади, моря і хмари.
Кожна наступна Любов –щоразу новий фінал і втрата.
Насамперед, дару бачити, натомість, і страху страти.
Покриває віру твою, як мертвих тканиною, інеєм,
рими викреслює із поезії і записує літери імені,
Стає тобі лукумом, солодом, кашеміровим светром.
У Любові немає слабкості, та влада належить Смерті.
Часом думаєш, що в Любові є друге ім'я - Югославія. Себто, по факту, її не існує, вона вже давно розвалена, Та як лишиться хоч одне серце, що не втратило віру, Любов буде жити, ховатись, як крововилив, під шкіру.
_______________
***
Слухай той голос, як колискову нічного моря,
Голос про вічність, як атеїсти про Бога, говорить.
Впевнено каже: "Кохання - безстрашний злодій,
світ - океан, де акули сховались в людській подобі.
Слухай той голос, що ніжним сопрано тобі шепоче:
''Кохання - єдиний безкарний смертельний злочин.
Твоя любов безбожно, як злодій, поцупить серце.
Якщо життя - це страва, то в ній забагато перцю.
Почуй той голос, що ніби світлом в тобі воскрес:
"Байдуже, чи з клеймом на серці жити, чи без.
Головне, щоб була між фальшивих і мертвих жива,
Хоч кортить так сказати: "Кого ти із себе вдавав?
_"Нащо шукала море, де тільки калюжі, якого біса?! Любов - це звичка, яку нам Бог на шию повісив" І, зрештою, кожен, хто когось по-справжньому любить, ітиме впевнено, крок за кроком, до власної згуби."_
_____________________
***
Ти безтямно присвятив би їй усі літери алфавіту,
Кожну наступну спробу заради неї кинути курити.
Свою ніжність і вірність, незграбну, немов дитячу,
Усе, що не чуєш, не тямиш ти, хоч вона береже і бачить.
Вона чекатиме і шукатиме тебе так вірно, як Герда Кая,
Вона стоятиме за твоєю спиною, будь ти Авель чи Каїн.
Вона шитиме сорочки тобі із біло-сніжного полотна.
[Ніхто на цім і тім світі не любить так тебе, як вона]
Ти вивчатимеш напам'ять її погляд і кожну з розмов. Біль твій (зліва у грудях) - це, мабуть, і є любов. Бачитимеш колір її вогняних очей у кожному із боїв, [Нікого на цім і тім світі ти не любиш віддано так, як її.]
_________________________
***
Прикинься птахом, Янголе, повернувши світу тепло.
"Хто тебе вигадав, - питаю, - що тебе привело?"
Ти без страху і труднощів у душу відкрив двері,
а я зроблю талісман із твоїх почуттів і артерій.
Моя віра - це здобич, яку чатуєш, вичікуєш і раптом
вона осліплює і обеззброює твою сонну варту.
Страх підкрадається підступно, мов п'яний злодій,
вириває всі квіти з душі при першій-ліпшій нагоді.
Нині я, мов твоя кара, відштовхую ліктем худим
і прошу: "Не карай його, Господи, до раю його веди,
там, де він, хай запалюють відьми прижовклі свічі.
Як у нього немає серця, то я для нього своє позичу.
Присвята: Найкращому
____________________________________
Comentários