Усім відомо, як болить душа, але поетам болять вірші - ненаписані.
"От чому б тобі не дописати свій вірш після вечері" - і все, можна шукати способи самогубства, але неодмінно безболісного.
Повірте, сполохати натхнення легше, ніж сон немовляти. Бо це лише здається, що слова слухняно лягають на папір, рядки доладно складаються у строфи. Навпаки, натхнення приходить завжди несподівано, вривається, як вихор, або підкрадається тихіше сльози. Серце, як індикатор, вказує на її прихід. Тривожними ударами будить зі сну, змушує братися за папір і ручку - не важливо. Головне - не сполохати, "не загубити" думку. Вважати, що вірш можна дописати пізніше - безглуздо , як і припускати, що творчі люди дивні.
Зрештою, щоб описати поета багатьом достатньо покрутити пальцем біля скроні, "бо то людина творча, вони всі трохи не зі світу цього".
Протестую. Це абсолютно нормальні, звичайні люди.
Вони не хворі на шизофренію, їх не проймало струмом, вони не з Марсу і не з Венери.
Говорять щоправда порівняннями, тримають на язиці гострі метафари, та хба ж то гріх. Це спосіб існування. Так, не життя, а існування. Поет - людина, для якої депресія - як коцик. Загорниться собі тихенько у печаль, розцарапає вже загоєні рубці - ось-ось і муза навшпиньки підкрадеться і давай собі по всіх закутках серця губитися. А серце у людини, знаєте, зовсім не таке, як його малюють. Вона схоже на величезну кімнату з комодами, скриньками, полицями. У лівому куточку флакончик зі спогадами минулого травня, правіше зламана декілька років тому віра, у шухлядах розчарування і ножі, вийняті зі спини. І поки муза там щемно кошпається, ходить собі поет вулицями, а душа - навстіж розшпилена. і кожне слова, погляд приймає і ховає у тій же кімнаті, хоч якби не боліло.
І стільки у тому серці любові, болю, світла, що аж тісно.
Поетам теж часом бракує слів. Як щастя в грудях не поміщається - сказати більше нічого, окрім того, що ти просто щасливий. Тоді очі світяться по-особливому і немає у тому жодної магії.
Хіба що магія слова, але кожен із нас чарівник! Чесно, словом можна торкатися, ніби подушечками пальців, прикладати їх до подряпин, немов у дитинстві подорожник. Магія у щирості.
Магія поетів у їх творчості, у кожному її диханні, бо справжня поезія - жива, доки її читають.
___
_____
P.S. Обіймаю вас подумки.
Comments